„…розвиток культури не може відбуватися у
відриві від емоційної діяльності”

З. Гідіон. „Простір, час, архітектура”.

1. ВСТУП

В ті часи, коли розрив між безпосереднім світосприйняттям та модусом мислення через візуальне абстрагування мав тенденцію до наростання, склалася ситуація уособлення науки та промисловості від природи, мистецтва і емоцій, що призвело до теперішніх екологічних проблем як у загальноприйнятому й невиправдано вузькому смислі, а саме кризового стану оточуючого людину природного середовища, так и в широкому смислі слова, тобто такого, який розглядає людину в якості не тільки невід'ємного, але й першорядного елемента екосистеми, і тому включає у поняття „природи” психоемоційні стани. І оскільки архітектура в силу своєї специфіки опинилась як раз на лінії зламу, то, з одного боку, всі накопичені протиріччя проявилися в ній найбільш об'ємно, а, з іншого, перш за все через архітектуру пролягає шлях до природного і ефективного їх „зняття”. Це особливо актуально саме в наші дні, коли епоха „гутенбергівського” модусу сприйняття починає відходити на другий план, і нескінчені площинні перспективи уступають місце об'ємно-фактурному, цілісному та динамічному баченню. У зв'язку з цим та в межах обумовленого контексту пропонований напрямок подальшого розвитку архітектури й названий „еко-динамічною архітектурою”.

2. ПЕРЕДУМОВИ

Існування мистецтва пов'язане з певним надлишком. Пов'язане з цим і існування архітектури – практичного мистецтва, яке циклічно приходить на зміну будівничому ремеслу. Втім, останнє також циклічно повертається у «худі роки». При цьому перед архітектурою стоїть дуже специфічне завдання, яке не має прямих аналогів в інших мистецтвах, а саме створювати штучне середовище для природного створіння. Тому найпершою з її апорій є наступна: як, залишаючись мистецтвом, тобто створюючи щось штучне („ art ” та „ artificial ”), мінімізувати штучність створюваного нею середовища.

В останнім сторіччі зараза утилітаризму – логічного завершення „шизофренізації” (за Мак-Люеном) „гутенбергівської людини” – призвела до того, що архітектурою стала вирішуватись діаметрально протилежна задача: максимум штучності та, через втрату художності, мінімум мистецтва. В нашому випадку ситуація посилилася чередою дійсно „худих років”, які породили цілі генерації – іноді давно вже не бідних – людей з психологією позбавленців. Невідомо звідки взяте уявлення про те, що „чим противніші ліки, тим вони корисніші” міцно сидить в головах. „Чим нудніше, тим більш функціонально”, – ось лозунг сьогоднішнього архітектурного «здорового глузду”. «Чим більш нісенітно, тим красивіше”, – відповідають бунтівники, навіть не помічаючи, що, намагаючись створювати архітектуру як можна більш „природну”, немов би розчинену у ландшафті, або, напроти, пропонуючи щось принципово криве та недоладне, вони готують нам ті ж самі ліки, лише замінюючи гірке нудно-солодким. Перші вже створили всі передумови для нашого одноманітного, чисто «функціонального» існування, перетворення з homo sapience у homo faber, другі, своїми окремими об'єктами оживлюючи й розцвічуючи пейзаж, при всьому бажанні не в змозі окреслити ані виходу, ані перспектив, що пов'язано із штучністю самих міст, найважливішим призначенням яких від самого їх виникнення є вирішення утилітарних потреб населення за рахунок зміни природного середовища, тобто порушення природності заради необхідної утилітарності.

Не тільки вихід, але й шлях пропонує еко-динамічна архітектура, яка ставить перед собою комплексну задачу, а саме створити екологічно цілісне середовище, мінімізувати штучність оточення, що нею змінюється та формується, передбачити перманентний внутрішній рух й гармонічно задовольнити природні, утилітарні та естетичні потреби. І якщо замінити скомпрометовану «утилітарність» на «ефективність», а «екологічність», яку часто-густо тлумачать занадто вузько, на «гармонійність», то лозунгом эко-динамічної архітектури буде: «Гармонія. Ефективність. Динамізм».

Таким чином, йдеться про досягнення гармонії на засадах певного компромісу між базовими елементами штучного та природного середовища, а також розміщеними „між” штучністю та природністю, а до того ж ще й „між” традицією та сучасністю, об'єднуючими історично-об'єктивне та емоційно-суб'єктивне, стійко укоріненими у культуру та постійно рухливими естетичними потребами, причому не на рівні окремих рішень, а на рівні концепцій та напрямків містобудівництва.

3. БАЧЕННЯ

Найважливішим та ключовим елементом эко-динамічної архітектури є образ. Бо ж динаміка – це, перш за все, рух, а оскільки будь-яке архітектурне рішення при всьому динамізмі окремих його складових за суттю статичне, то, таким чином, рух має в першу чергу відбуватись в уявленні тих, хто ці рішення сприймає. Такий рух може забезпечити тільки образ, причому такий, який розуміється у класичному його трактуванні, згідно якому він є не тільки такий „вид”, що вже „постав”, але й бачення, яке знаходиться у процесі „становлення”. Тобто, в даному випадку йдеться про форму не як про певним чином обмежений простір, а як про ідею, смисл. Таким чином, в нашому випадку образ – це втілена ідея, або смисл.

Але якщо ідея, що постала, у своєму матеріальному втіленні статична, її осмислення – це рух, причому кожний мислячий осмислює, тобто „рухає” її своєму, а комунікації між мислячими породжують багато додаткових рухів. Далі, осмислення образу завжди пов'язане з тлумаченням, і тому окрім чисто індивідуальних моментів осмислення можлива комбінація різних видів тлумачень, а саме історичного (або буквального), алегоричного, етичного та естетичного. Крім того, даний образ може бути складовою частиною більшого образу, а також – що дуже важливо – контексту (або існуючого, або, якщо такого недостатньо, то додатково створюваного), і тоді тлумачення розширюється до метафоричного.

Строго кажучи, будь-який архітектурний об'єкт має певний образ, втім смислова наповнюваність образу буває різною, а в більшості випадків – ніякою. Для динамічної архітектури найбільш адекватним є абстрактно-смислова (алюзія, відкрита чи скрита алегорія, понятійне абстрагування), а в окремих випадках – конкретно-смислова (цілісний образ, що безпосередньо пізнається, або символ, пряма алегорія або очевидна метафора) наповнюваність створюваних нею образів.

Підводячи підсумки, можна сказати, що об'єктом еко-динамічної архітектури є екологічно збалансована відкрита до суб'єктивного до-осмислення втілена ідея, реалізована з використанням тих елементів динамічної архітектури, які є достатніми для того, щоб в конкретному контексті забезпечити створення містобудівної смислової одиниці – динамічного архітектурного ансамблю.

4. ІНСТРУМЕНТАРІЙ

До базових елементів, за допомоги «особливого» використання яких динамічна архітектура заявляє себе саме як динамічна, можна віднести лінію, фігуру, ландшафт, простір, час, ритм.

Так, найбільш поширеними в архітектурі через свою утилітарну значущість є прямі лінії, яких практично не зустрінеш у природі. Чи можливо суттєво скоротити їх використання і, головне, як саме? Замінити, наслідуючи приклад Гауді та Хундертвассера, на криві? Що до одиничних вирішень – це чудово, але жити у „кривому” місті чи, принаймні, районі, та пересуватись ним вкрай незручно, і до того ж – це просто новий вид нудьги. В підґрунті містобудівної думки все одно має залишитись пряма, і компроміс між природністю та штучністю, утилітарністю та художністю потрібно шукати у специфічній якості прямій, а саме бути окремим випадком окружності, а відрізку прямої – окремим випадком дуги окружності, довжина радіусу якої прагне до нескінченності.

Ще менш природними, ніж прямі лінії, є правильні геометричні фігури та тіла, і вже зовсім неприродні правильні чотирикутники та паралелепіпеди. В даному випадку рішення потрібно шукати у так званій „квадратурі кола”, тобто властивості кола бути окремим випадком багатокутника з числом сторін, що прагне до нескінченності, а також особливим випадком еліптичної фігури із співпадаючими центрами.

Особливе значення має набути відношення до, а, точніше, з ландшафтом. Насильство над ландшафтом з боку сучасного утилітаризму таке ж бридке, як і безвільне розчинення у ньому. Відношення із ландшафтом має будуватись на засадах взаємної поваги – поваги до ландшафту як до природної сутності (зворотній бік поваги до естетичних і природних потреб людини) та поваги до людини як до самостійного суб'єкту ландшафту (прямий бік поваги до насущних, безпосередніх потреб). Утилітарні потреби мають задовольнятись за рахунок домінуючих у проектних рішеннях прямих ліній та багатокутників, збереження ландшафту – за рахунок широкого трактування поняття прямих та багатокутників, а також використання об'ємної перспективи, часу и т. ін. для створення ритму, співпадаючого або, що набагато цікавіше, доповнюю чого й підкреслюю чого природний ритм природного ж ландшафту. У справі ритмізації особливу роль відведено „роботі” з простором. Практично повна відсутність творчої роботи з простором – родова риса утилітаризму. Таким же чином «утилітарно» мислячі архітектори «гидують» турбувати себе питаннями озеленення й благоустрою, в той час як створення „зовнішнього” світу – це складова архітекторського рішення, причому найбільш динамічна та, заразом, пластична складова.

Далі, час. Час є мірою руху матеріальних тіл. Архітектура являє собою набір за природою статичних матеріальних тіл. Ввести до архітектури час як елемент композиції означає створити ілюзію руху. Притому час, а загалом і рух, неоднорідний, умовно кажучи, він буває об'єктивний та суб'єктивний. З точки зору предмету розглядання, об'єктивний час (рух) має виникати для статичного спостерігача завдяки об'ємній (не площинній!) перспективі, динамічним лініям об'ємів та динамічній їх комбінації, використанню ландшафтних та природних зламів і хроматичних контрапунктів, а також – чому б і ні – справжнім рухом в часі окремих елементів архітектурних композицій. Суб'єктивний час (рух) є наслідком динамізму самого спостерігача, для якого при його русі має виникати відчуття руху об'єкту спостереження, що також вирішується грою перспектив, динамікою форм та їх комбінацій.

Гармонійне (тобто, й образне, й екологічне) поєднання ліній, фігур, ландшафту, простору і часу створюють гармонійну композицію. Композиція, доповнена семантичними вертикалями і колірним рішенням, створює ритм. Ритм, висловлений через об'ємне, просторово-часове хроматичне рішення, створює містобудівну смислову одиницю – динамічний архітектурний ансамбль.

Питання комплексної екологічності, зважаючи на масштабність такої теми, буде з часом розглянуто у більш об'ємному дослідженні.

ЛІТЕРАТУРА

•  З. Гидион. «Пространство, время, архитектура». Москва, 1984 г.

•  Э. Грушка. «Развитие градостроительства». Братислава, 1963 г.

•  М. Мак-Люэн. «Галактика Гутенберга». Киев, 2003 г.

•  В. Книш. «Пролегомени динамічної архітектури». Дніпропетровськ, „Будівництво, матеріалознавство, машинобудування”, збірник наукових праць, вип. 27, 2004 р.

•  J . Wines . « Green Architecture ». Кельн, 2000 г.

АННОТАЦИЯ

В работе рассмотрены предпосылки возникновения новых подходов и направлений, а также видение ближайших перспектив и тенденций развития архитектуры, в частности, обоснование необходимости развития предложенной автором «эко-динамической» архитектуры. Также вкратце представлены общие теоретические обоснования предлагаемого подхода, некоторые из используемых инструментариев и частный пример.