Частина 1. Пролегомени

«Функція плюс динаміка – наш лозунг»
Еріх Мендельсон

Благо завжди відповідне природі того, чиїм благом воно є. Одним з призначень мистецтва (art), в тому числі й архітектури, згідно з самою його назвою є створення чогось штучного (artificial).

Тому для людини, істоти природної, благом є жити в природному середовищі, в той час як одним з призначень архітектури є створення середовища штучного, в певному сенсі – протиприродного, такого, яке з цієї точки зору аж ніяк не є для людини благом.

Таким чином, перед архітектурою стоїть подвійне завдання: з одного боку, залишатись мистецтвом, з іншого, мінімізувати штучність середовища, яке вона формує.

У XX сторіччі в цілому позначилася тенденція розв'язання архітектурою діаметрально протилежних завдань: максимум штучності та, через втрату художності, мінімум мистецтва. Як цілком зрозуміла реакція на подібний перекіс в останній час все частіше спостерігаються спроби створювати архітектуру якомога більш «природну», повністю вписану, так би мовити, розчинену у ландшафті й практично за будь-яку ціну адаптовану до природного середовища.

Немає сенсу зупинятись на вимогах найбільш радикальних представниках цього напрямку, які прагнуть знищити всіляку штучність, в тому числі й художню, оскільки вони тим самим фактично заперечують саму архітектуру. Але навіть «помірковані» архітектори, які створили високохудожні, і в той же час тяжіючі до «зеленої хвилі» проекти, не спромоглись і не зможуть спромогтись закласти підвалини містобудівних принципів, особливо якщо йдеться про великі міста та мегаполіси. Це пов'язане із штучністю самих міст, найважливішим призначенням яких від самого їх виникнення є вирішення утилітарних потреб мешканців за рахунок зміни природного середовища, тобто порушення природності.

Тому якщо йдеться саме про міську архітектуру, то перед нею стоїть ще складніше завдання: максимально вдовольняти утилітарні потреби мегаполісів, які з часом все складнішають, залишатись мистецтвом та мінімізувати штучність середовища, яке вона формує.

Таким чином, йдеться про пошук певного компромісу між базовими елементами штучного та природного середовища, причому не на рівні окремих рішень, а на рівні концепцій та напрямків містобудування. Такими елементами є: лінія, фігура, ландшафт, простір та час.

Лінія. Найбільш поширеними у архітектурі через своє утилітарне значення є прямі лінії, які практично не зустрічаються у природі. Чи можна суттєво скоротити їх використання, або ж відмовитись від них взагалі? Здавалось би, можна. Бо навіть і зараз в містах із складним рельєфом зустрічається чимало старих кривих вуличок, що затишно огинають будь-які зустрічні купини, а сміливі новації Гауді, який взагалі заперечував в якості архітектурного інструменту лінійку, та більш близькі до нас за часом експерименти Хундертвассера цілком затвердили думку про можливість криволінійного архітектурного об'єму та простору. Все це так, але, якщо згадати про зростаючий міський трафік, який примушує просто закривати для руху цілі райони мегаполісів, то стане зрозумілим: «козячі стежки», що так розчулюють туристів, припустимі у музейних, антикварних районах старих міст, та аж ніяк не можуть бути включені до планів забудови їх сучасної частини.

Те ж саме можна сказати й про безпосередньо архітектуру: по-справжньому великим об'єктом Гауді безперечно є собор св. Родини, що ж до його громадських «кривих» будівель, то вони вважаються за такі тільки через ексклюзивність свого виконання, хоча самі по собі вони не є ані технологічними, ані функціональними. За їх масовості естетична цінність була б втрачена, а «криві» міста були б невиправдано дорогі та незручні. «Кривий дім» у Віндзорі звертає на себе увагу тільки через те, що він такий один, а безумовно видатні будови Хундертвассера важко уявити чимось більшим, ніж невеликим міським мікрорайоном.

Таким чином, у підґрунті містобудівної думки все одно залишається пряма, й компроміс між природністю а штучністю, утилітарністю та художністю слід шукати в деяких специфічних якостях прямих, наприклад, якості прямих бути окремим випадком окружності, а відрізку прямих – окремим випадком дуги, а саме дуги окружності, довжина радіуса якої прагне до безкінечності. В світі цього компроміс вбачається у «грі» довжиною та напрямками цих радіусів, причому мірилом доцільності виступають не утилітарність, художність та природність (оскільки безпосереднього компромісу між ними практично важко досягнути), а утилітарність та ритм (див. нижче).

Фігура. Ще менш природними, ніж прямі, є правильні геометричні фігури, причому в основу практично всіх архітектурних рішень закладено вже зовсім протиприродні правильні багатокутники (частіш за все – чотирикутники). В даному випадку рішенням може бути інверсне вищезазначеній якості прямої якість фігури, а саме якість кола бути окремим випадком багатокутника з числом сторін, яке прагне до безкінечності, а також бути окремим випадком еліптичної фігури із співпадаючими центрами. Тоді компроміс бачиться у збереженні прямих, «грі» кількістю й неспівпаданням довжини сторін, а також зміщенням й розведенням центрів. Знову ж таки ключовими словами є утилітарність та ритм.

Ландшафт. Характерне для абсолютизованого утилітаризму насилля над ландшафтом настільки ж бридке, як і безвільне розчинення у ньому. Відношення з ландшафтом мають вибудовуватися на засадах взаємної поваги – поваги до ландшафту як природної сутності (зворотній бік поваги до естетичних потреб людини) та поваги до людини як самостійного суб'єкта ландшафту (прямий бік поваги до поточних потреб та вимог до зручностей). Утилітарні потреби мають задовольнятись за рахунок домінуючих в архітектурних рішеннях прямих ліній та багатокутників, збереження ландшафту – за рахунок широкого (в вищезазначених сенсах) трактування поняття прямої та багатокутника, а також використання простору, часу та іншого для створення ритму, що співпадає або, що набагато цікавіше, доповнює й підкреслює природний ритм природного ж ландшафту.

Простір. Найпростіше рішення перетворення від'ємного числа у додатне – помножити його на інше від'ємне число. Найпростіше рішення переводу штучності у природність – це множення її на іншу штучність, в результаті чого має бути створений свого роду надприродний ритм, який би гармонійно доповнював, синхронізував та підкреслював ритм природний. Саме для цього й має бути використаний простір, точніше, штучно створювана просторова перспектива. Відсутність роботи з простором – це родова відзнака утилітаризму. Саме правильне використання, співпраця з простором дозволить одночасно і зберігати ландшафт, і не підкорятися йому.

Час. Час є мірилом руху матеріальних тіл. Архітектура являє собою набір за природою статичних матеріальних тіл. Ввести в архітектуру час як елемент композиції означає створити ілюзію руху.

Далі, час буває об'єктивним та суб'єктивним. З точки зору предмета спостереження об'єктивний час має виникати для статичного спостерігача завдяки перспективі, динамічним лініям об'ємів та динамічній комбінації об'ємів, використанню ландшафтних та природних хроматичних зламів, а також і справжнім рухам у часі окремих елементів архітектурних композицій. Суб'єктивний час є результатом динамізму самого спостерігача, для якого, при його русі, має виникати ілюзія руху об'єкту спостереження, що також вирішується грою перспектив, динамічністю форм та їх комбінацій.

Гармонічна єдність ліній, фігур, ландшафту, простору та часу створюють гармонічну композицію . Композиція, доповнена семантичними вертикалями і кольоровим рішенням, створює ритм. Ритм, виражений через об'ємне, просторово-часове хроматичне рішення, створює містобудівну смислову одиницю – динамічний архітектурний ансамбль. Гармонійний, підкорений загальному ритму й продуманій перспективі набір динамічних архітектурних ансамблів, локальних ритмів – «партій», створюють глобальний ритм міського ансамблю, партитуру, роль увертюри до якої виконує загальноміський простір та ландшафт як одне ціле.

Окремо стоїть ще один, дуже важливий для динамічної архітектури комплексний елемент, а саме образ .

Справді, оскільки динаміка – це, перш за все, рух, далі, якщо жодне архітектурне рішення, якими б не були динамічними його елементи, не може не бути за суттю статичним, то, виходить, рух в першу чергу має здійснюватись в головах тих, хто це рішення сприймає. Такий рух може бути забезпечений тільки через образ, причому образ, який розуміється не стільки в сучасному, скільки в класичному трактуванні. Тобто, якщо визначення образу як сталої, втіленої форми співпадає в обох трактуваннях, то визначення форми – різниться, оскільки, на відміну від сучасного поняття форми як тим чи іншим способом обмеженого простору, в класичній інтерпретації форма є ідея, смисл. Тобто, за такого розуміння образ є стала, втілена ідея, або смисл.

Але якщо ідея є сталою, тобто статичною, у своєму матеріальному втіленні, то її осмислення – це рух, до того ж кожний мислячий осмислює, тобто «рухає» її по-своєму, а комунікації між мислячими породжують безліч додаткових рухів. Далі, осмислення образу завжди пов'язане з тлумаченням, і тому окрім чисто індивідуальних рис осмислення можлива комбінація різних видів тлумачень, а саме історичного (або буквального), алегоричного, етичного та естетичного. Крім того, образ може бути складовою частиною більшого образу, и тоді тлумачення розширюється до метафоричного.

Строго кажучи, будь-який архітектурний об'єкт має якийсь образ, проте смислове наповнення образу може бути різним, а саме:

А) відсутність смислового наповнення. В такому разі образ є просто «видом», тобто деякою видимою формою.

Б) регламентоване («канонічне») смислове наповнення (культові або інші спеціальні споруди, смисл яких передається за допомоги регламентованих або традиційно вкорінених рішень);

В) абстраговано-смислове наповнення (алюзія, «відкрита» (складна) або «прихована» алегорія, понятійне абстрагування)

Г) конкретно-смислове наповнення (цілісний, легко впізнаний образ або символ, пряма алегорія або очевидна метафора).

Для динамічної архітектури найбільш адекватною є абстраговано-смислове, а в деяких випадках – конкретно-смислове наповнення створюваних нею образів. За певних умов в принципі можливе регламентоване наповнення, але відсутність смислового наповнення - ні за яких умов.

Підводячи підсумок, можна сказати, що об'єктом динамічної архітектури є відкрита до суб'єктивного до-осмислення втілена ідея, при втіленні якої використані всі або майже всі основні елементи динамічної архітектури, достатні для того, щоб у конкретному контексті забезпечити створення містобудівної смислової одиниці – динамічного архітектурного ансамблю.

Частина 2. Практика динамічної архітектури

Застосування принципів і заходів динамічної архітектури в проектах
Українського Центру ІММ (УЦ ІММ)

Ритмічна поліфонія –
житловий будинок по вулиці Шовковичній

Специфіка вимог до даного проекту саме як проекту, котрий використовує можливості динамічної архітектури, є наслідком специфіки місцеположення самої вулиці та особливості сформованого нею штучного ландшафту і власної ритмічної поліфонії.

Вулиця Шовковична знаходиться на Печерську, в безпосередній близькості від головних урядових закладів країни. З плином останніх двох століть вона неодноразово перебудовувалась, внаслідок чого в створенні її сьогоднішнього архітектурного вигляду в різні часи приймало участь немало славетних в історії України зодчих. Найближче оточення відведеного під будівництво майданчику склали архітектурні шедеври двох зовсім не схожих між собою епох: праворуч розмістилася майже столітня будівля архітектора Альохіна, а ліворуч, зайнявши півкварталу, з післявоєнних часів простояв видатний взірець сталінського класицизму – будинок архітектора Гопкало.

В цілому, будинки на вулиці Шовковичній не мають загальної стилістичної єдності, однак народжена колективними зусиллями еклектика створила неповторну гармонію, в результаті чого з`явився цілком органічний ансамбль, який зробив Шовковичну однією із таких, яка, безумовно, заслуговує на спеціальну увагу та повагу поміж київських вулиць.

Усвідомлюючи те, що в такому насиченому архітектурному оточенні естетично неприпустима ні псевдо історична стилізація (тим більше, незрозуміло, під що, власне, стилізувати), ні ігнорування контексту, було прийнято „контрастне” рішення: з одного боку, запропонувати будинок, виконаний в нарочито сучасному, модерністському стилі, з другого, відобразити через деяку його еклектичність „дух” вулиці в цілому. Зрештою виник проект будинку як цілком самостійного і самодостатнього, так і гармонічно зануреного в контекст. Принципом створення образу стала його абстраговано-смислова наповненість, свого роду об`єднання часу і простору через заданий рух. Сім поверхів будівлі зміщені відносно один до одного по годинниковій стрілці на 5 градусів, в результаті чого досягається ефект оберту, причому шляхом застосування простих і доступних інженерних засобів.

Гіперболізація ритму і контрапункт –
житловий комплекс «Протасів яр»

Ділянка, яку відведено під будівництво комплексу – всього біля 17 га – знаходиться на кручах Батиєвої гори. Самі по собі ці кручі у вищій мірі пластичні і являють собою низку горбів, які збігають у напрямку центра міста. Ділянка включає до себе перший від вершини горб, декілька невеликих височин і череду круч, і композиційно представляє собою „язик” гори, обрамований горбами, які знаходяться нижче, та автострадою, яка огортає його по широкій дузі. Все це разом надає йому одночасно живописний, напружений та динамічний характер. Творчий колектив УЦІММ поставив перед собою мету розробити проект, який би:

врахував і зберіг існуючий рельєф, максимально використовував і підкреслював його особливості;

пропонував створення елітного житлового середовища завдячуючи будівництву типологічно багатообразного і, в той же час, архітектурно цілісного комплексу з розвинутою і сучасною інфраструктурою та щільністю забудови, достатньою для того, щоб гармонійно озеленити і владнати територію;

забезпечив сучасне і оригінальне естетичне рішення забудови, озеленення і т. п.

Рішення було знайдено у використанні низки прийомів, підходів і принципів динамічної архітектури. Так, з метою акцентування природної напруженості ландшафту, в центрі композиції на самій високій точці ділянки передбачається побудувати висотну домінанту – 23-х поверховий баштовий житловий будинок, „набраний” із поворотних шестикутних поверхів з дещо випуклими сторонами, котрі разом в проекції складають 24-гранну фігуру, візуальний „оберт” якої по спіралі ритмічно збігається із спіраллю „оберту” автостради. Всі інші житлові і цивільні будівлі розміщені або з орієнтацією на цю домінанту, або, як мінімум, враховуючи її. Центральна група, яка утворена із п`яти 7-9-поверхових житлових будинків секційного типу із вписаними в рельєф цокольними поверхами своїм радіально-дуговим розміщенням і зламаною „неправильною” формою гіперболізують перспективу композиції, котра розвертається від головного акценту вихідними променями-дугами проїздів і проходів. Крім того, проектом пропонується будівництво на периферії ділянки 2-х субдомінант, точніше, малої субдомінанти („динамічного” 16-ти поверхового будинку) на південно-східному, самому нижньому кордоні ділянки (на „кінчику язика гори”), яка разом з головним акцентом формує умовну центральну вісь композиції, і більшої, „замикальної” з східної сторони північної кручі субдомінанти (23-х поверховим „динамічним” будинком), яка доповнена – по аналогії із головною частиною композиції – „своїми” двома 7-9-ти поверховими будівлями. Об`ємно-просторове рішення комплексу в цілому забезпечує динаміко-дугове сприйняття акценту у всій його композиційній цілісності.

В зв`язку з поставленою задачею створити елітне житлове середовище, велику увагу в проекті було риділено необхідній для життєдіяльності інфраструктурі: спортивно-оздоровчий комплекс з басейном, тенісними кортами, тренажерними залами, сауною, тиром, тощо; багатофункціональна будівля громадсько-господарчого призначення, торговий центр та інше, – всі ці будівлі вписані в цілісний образ, який постійно розгортається перед будь-яким спостерігачем, який знаходиться у русі.

Окремою темою є пропоноване хроматичне рішення. Більшість будівель комплексу „Протасів яр” вирішується в суворій графічній гамі – білим і відтінками сірого, - що, крім самого факту внесення хроматичного контрапункту, додатково підкреслює динамізм і пластичність образу. Що ж до „зелені” (мається на увазі зелені насадження), то тут в якості контрапункту до „додаткового” зеленого кольору використовується „основний” червоний (адже на фоні зеленого червоний сприймається саме як червоний, і навпаки). І оскільки комплекс буде просто „потопати” в зелені оточуючих його горбів і круч, проектом передбачається висадка на його вулицях, вздовж пішохідних доріжок і в міні-парках спеціально – причому не тільки в естетичному, але і в функціональному сенсі – підібраних цінних порід червоно-листяних дерев і кущів з відтінками листя від яскраво червоного до пурпурового. Таким чином, весь комплекс буде витриманий в трьохколірній гамі, а саме: в білому, чорному (представленому відтінками сірого) і червоному кольорах.

Конкретно-смисловий образ –
багатофункціональний житловий комплекс по вул. Горького.

Концептуальна пропозиція по об`єкту по вул. Горького – це спроба створити в принципі унікальний для Києва архітектурно-смисловий образ.

Передбачена під забудову ділянка знаходиться за границею історичної забудови і розташована в зоні „формального відчуження”, пов`язаного з близькістю залізниці, у зв`язку із чим прилегла територія забудовувалась складами та подібного роду будівлями, в результаті чого прийняла дуже невиразний характер з відносно нерозвинутою інфраструктурою. З другого боку, в прилеглій зоні достатньо багато нових забудов, котрі, втім не створюють єдиної цілісності.

Крім того, зона нової забудови розвивається переважно по вісі вздовж вул. Горького від Либідьської площі до зони історичної забудови. При цьому, якщо з боку Либідьської площі „початок” зони розвитку концептуально зафіксовано, то з протилежного боку вона „розповзається”, не маючи чітко позначеної „точки” свого завершення. Власно такою „точкою” і повинен був стати передбачений проектом комплекс.

У зв'язку з високим рівнем ґрунтових вод, комплекс від самого початку передбачалось – для максимального зберігання (точніше, „не пошкодження”) екології району – вирішити на стилобаті. Після «посадки» на контур ділянки стилобату очам відкрилася картина піднятих над сусідніми будівлями бортів корабля – чи то фрегату (при високих „щоглах”), чи то галеону (при більш низьких „щоглах” та високих „кормових” надбудовах). Кінець кінцем, склався романтичний образ вітрильника, що виходить із гігантської гавані – в долині ріки Либідь, між високими „берегами”, створеними Батиєвою і Черепановою горами, і такого ж гігантського за розмірами.

Конкретно-смисловий образ, який склався, сам по собі має, за нашим розумінням, наступні переваги:

• безумовна унікальність;
• простота сприйняття;
• „метафоризація” простору і активне „залучення” навіть непідготовлених реципієнтів;
• створення логічно цілісного внутрішнього простору;
• створення досить несподіваного „романтичного” образу (позитивні емоції);
• великі можливості для подальшого „естетизації” образу;
• можливість „захвату” цілісного образу із багатьох точок.

Якщо ж говорити про переваги, пов'язані з образом у контексті конкретного місцезнаходження об'єкту, то можна виділити наступне:

• формоутворення невиразної зони (зони „формального відчуження”, пов'язаного з близькістю до залізниці, складів, тощо);
• зміна (реорганізація) функціональною направленості зони із промислово-складської в житлово-господарську;
• завершення логічно цілісного простору (по вісі вздовж вул. Горького від Либідьської площі до границі історичної забудови, „кристалізація” внутрішньої зони плюс гармонійне продовження нових забудов);
• територіальна образність („корабель” пливе в „природному” руслі між Батиєвою і Черепановою горами, що, крім іншого, забезпечує „масштабність” об`єкту, вписаного в ландшафт);
• магістральна образність („корабель” пливе „вздовж” двох магістралей: природної, проте схованої (Либідь), і штучної, проте явної (залізниця)).
• доповнена асоціативність (відчуття пасажирами залізниці приїзду в портове місто);
• доповнена „екологічність” (нагадування про колись існуючу судноплавну водну артерію).